Обмін паспорта громадянина України у зв’язку зі зміною прізвища, наприклад одруженням, здійснюється виключно територіальними підрозділами Державної міграційної служби України за місцем проживання. Більш детально тут.

Всі дії стосовно паспорта громадянина України (внутрішнього паспорта), у т.ч. видача, вклеювання фотографій, обмін, видача замість втраченого тощо здійснюється виключно територіальними підрозділами Державної міграційної служби України.  

Дипломатичні та консульські установи України за кордоном не засвідчують документи штампом «Апостиль».
У залежності від виду документу «Апостиль» проставляється:

-         На документах про освіту – ДП Інформаційно-Іміджевим центром МОН України;

-         На документах про реєстрацію актів цивільного стану (свідоцтва про народження/одруження/розлучення/зміну імені/смерть тощо) – Міністерством юстиції України;

-         На інших документах (довідки про несудимість, тощо) – Міністерством закордонних справ України.

Відповідно до чинного законодавства України оформлення дипломатичним представництвом чи консульською установою України громадянам України довідок про сімейний стан суперечить нормам законодавства України.

Пунктом 6 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 передбачено, що «у разі необхідності підтвердження сімейного стану з метою реєстрації шлюбу в іншій державі громадяни України та особи без громадянства, які проживають в Україні, та громадяни України, які проживають за кордоном, подають заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, у тому числі дипломатичним представництвом чи консульською установою України, у якій особа повідомляє про себе, що вона ніколи не перебувала у шлюбі, або про те, що вона раніше перебувала у шлюбі, але зараз її шлюб припинено.».

З цього питання необхідно звертатися до органів соціального захисту населення за місцем проживання в Україні. Нарахування та виплата матеріальної допомоги при народженні дитини є компетенцією виключно Міністерства соціальної політики України: м.Київ, вул. Еспланадна, 8/10, 01601
Тел.  +38 (044) 289-66-89; +38 (044) 226-24-45

Відділ звернень та прийому громадян: 

Тел. +38 (044) 289-53-68; +38 (044) 226-24-45, 289-66-89; 

+38 (044) 289-54-48; +38 (044) 226-24-45; +38 (044) 289-66-89

Факс  +38 (044) 289-00-98

Офіційне інтернет-представництво: https://www.msp.gov.ua/
Eлектронна адреса: [email protected]   

Законодавча норма про допомогу при народженні дитини стосується тільки тих громадян, які проживають на території України.

Виплату допомоги при народженні дитини передбачає Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», відповідно до якого громадяни України, у яких виховуються і проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Дані умови визначає Порядок призначення та виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затверджений постановою КМУ від 27 грудня 2001 року № 1751. Даним Порядком передбачено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, які постійно проживають разом з дитиною на території України, з метою створення умов для її повноцінного утримання і виховання.

Жінки, які постійно проживають (зареєстровані) на території України, народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Виплата допомоги має бути припинена у випадку, коли батьки дитини разом з дитиною виїхали на навчання або роботу за кордон, оскільки органи праці та соцзахисту населення в такому разі не матимуть можливості підтвердити факт цільового використання коштів. Проте виплату допомоги можна поновити протягом 6-ти місяців у встановленому порядку.

Ст.6 ЗУ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» передбачено, що документи, необхідні для призначення допомоги, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно.

Пунктом 2 ст.238 Цивільного кодексу України передбачено, що представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту, може бути вчинений лише особою, яку він представляє.

З лютого 2014 року, набув чинності Закон про внесення змін до деяких законів України щодо скорочення кількості документів для отримання державної допомоги при народженні дитини.

Отож, для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення пред’являється паспорт або інший документ, що посвідчує особу,  свідоцтво про народження дитини та подається заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина.

Заява складається у довільній формі із зазначенням даних для реєстрації місця проживання дитини.

Процедура призначення  (процедура діє після 02.02.2014 року)

Куди і коли звертатися за допомогою

Для отримання допомоги необхідно звернутись до відділу соціального захисту населення за місцем  проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, або за місцем народження дитини.

Важливо:  Звернутися необхідно не пізніше 12 календарних місяців після народження дитини, інакше допомогу не призначать.

Водночас допомога при народженні дитини, не одержана через смерть одного  з батьків, якому ця допомога була призначена, виплачується  матері  (батьку, опікуну) за умови звернення за нею не пізніше ніж  через 12 місяців після смерті отримувача допомоги.

Реєстрація місця проживання новонародженої дитини здійснюється також на підставі направлених органами соціального захисту населення даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.

Умови припинення виплати допомоги

Такими умовами є:

-          позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

-          відмови отримувача допомоги від виховання дитини;

-         нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;

-        відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;

-         тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання;

-         припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень;

-       перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду;

-      усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

-         смерті дитини;

-         смерті отримувача допомоги.

Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу. Потрібно зазначити, що рішення про припинення є не кінцевим і виплату допомогу при народженні можуть відновити (крім випадків смерті дитини і його усиновлення). Для цього особі, яка здійснює догляд за дитиною, потрібно звернутися протягом 6 місяців після припинення виплати допомоги в орган соціального захисту населення з письмовою заявою.

Важливим є те, що контроль за  цільовим  використанням  допомоги  і  створенням  належних  умов  для  повноцінного  утримання  та  виховання  дітей  здійснюється   головними  державними  соціальними  інспекторами  і  державними соціальними інспекторами органів праці  та  соціального  захисту населення разом з управліннями (відділами) у справах сім’ї  та молоді, службами у справах дітей і органами опіки та піклування  шляхом  проведення  моніторингу  виплат  і  використання допомоги,  вибіркового обстеження окремих сімей. І у разі встановлення  факту  нецільового  використання  коштів зазначені органи подають керівнику органу,  що призначив допомогу,  пропозиції щодо припинення її виплати.

Також у випадку невідвідування матір’ю (батьком, опікуном) дільничного лікаря-педіатра  (сімейного  лікаря), під наглядом якого перебуває  дитина      віком      до      одного      року,     адміністрація  лікувально-профілактичного  закладу  повідомляє про це орган праці  та  соціального  захисту  населення  за  місцем проживання дитини.

Питання, що стосуються ввезення/вивезення, тимчасового ввезення, транзиту предметів, переміщення транспортних засобів, митного оформлення міжнародних поштових та експрес відправлень, переміщення продуктів харчування, переміщення валюти та культурних цінностей є компетенцією Державної фіскальної служби України.

У разі виникнення додаткових питань Ви можете отримати додаткову інформацію за посиланнями http://sfs.gov.ua, http://sfs.gov.ua/baneryi/mitne-oformlennya/vijdjayuchim-v-ukrainu та http://sfs.gov.ua/baneryi/mitne-oformlennya/viijdjayuchi-z-ukraini, .

Поштова адреса: 04655, м. Київ-53, Львівська пл., 8.
Телефони: +38 (044) 272-51-59, +38 (044) (044) 247-35-14
Факс: +38 (044) 272-08-41
E-mail: [email protected] , [email protected] , [email protected]
Офіційне інтернет-представництво: http://sfs.gov.ua/ 

Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, визначені розділом ХІІ Митного кодексу України.

Зокрема, згідно зі статтями 371, 375 зазначеного Кодексу домашні тварини, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами, підлягають письмовому декларуванню в порядку, встановленому для громадян, з поданням відповідних документів, виданих державним органам.

Декларування здійснюються з використанням митної декларації для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов’язаних із провадженням підприємницької діяльності, форму якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 431. Митна декларація зберігається на весь період тимчасового в’їзду / виїзду і пред’являється органу доходів і зборів під час повернення громадянина.

Крім того, згідно з частиною п’ятою статті 379 Митного кодексу України дозволяється тимчасове ввезення на митну територію України домашніх тварин в кількості не більше 3 ссавців, 6 птахів, 20 акваріумних риб без застосування до них заходів гарантування, передбачених Кодексом, та з поданням органам доходів і зборів документів, які видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються громадянами через митний кордон України.

Відповідно до статті 319 Митного кодексу України товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати державному санітарно-епідеміологічному, ветеринарно-санітарному, фітосанітарному, екологічному та радіологічному контролю.

Згідно з Переліком товарів, що підлягають державному контролю (у тому числі у формі попереднього документального контролю), у разі переміщення їх через митний кордон України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2011 року № 1031 «Деякі питання здійснення державного контролю товарів, що переміщуються через митний кордон України», живі тварини підлягають ветеринарно-санітарному контролю.

Загальні засади застосування в Україні ветеринарно-санітарних заходів визначені Законом України «Про ветеринарну медицину», статтею 15 якого встановлено, що дотримання вимог транспортування тварин контролюється державними інспекторами ветеринарної медицини та уповноваженими лікарями ветеринарної медицини. Переміщення неідентифікованих тварин або тварин без відповідних ідентифікаційних, ветеринарних та інших супровідних документів забороняється.

Інформація про видачу ветеринарних документів, якими супроводжуються об’єкти державно-санітарного контролю та нагляду, а також державні органи, які їх видають, міститься в статті 32 зазначеного Закону України, відповідно до якої тварини при переміщенні за межі України супроводжуються міжнародними ветеринарними сертифікатами та ветеринарними картками та/або ветеринарно-санітарними паспортами.

Додатково інформуємо, що вимоги до перевезення тварин авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом встановлені Правилами транспортування тварин, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року № 1402. Ці Правила містять як загальні вимоги до транспортування тварин, так і особливості транспортування домашніх тварин.

Питання працевлаштування громадян України за кордоном не належить до компетенції закордонних дипломатичних установ України.

Угода регулює здійснення виплат у рамках загальнообов’язкового державного соціального страхування України, що стосується: хвороби (тимчасової непрацездатності), вагітності та пологів (материнства), допомоги на поховання, нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та/або смерті, з цих причин, безробіття, пенсії за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника, за вислугу років, відповідно до законодавство про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

-         здійснення виплат відповідно до законодавства України про державну допомогу сім’ям з дітьми, що стосуються народження дитини та догляду за дитиною до досягненні нею трирічного віку.

Адміністративною домовленістю передбачається механізм реалізації положень Угоди.

Положеннями Угоди, зокрема, закріплюються право на отримання українськими громадянами, які легально працюють та проживають на території Португалії, пенсій та допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, безробіттям, нещасним випадком на виробництві, втратою годувальника, за віком, по інвалідності, за вислугу років, а також у зв’язку з материнством, народженням дитини та доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку тощо.

Відповідно до Угоди між Україною та Португальською Республікою про соціальне забезпечення та Адміністративною домовленістю стосовно процедури застосування Угоди між Україною та Португальською Республікою про соціальне забезпечення, які набрали чинності з 01.03.2012 року,  громадянин України має право додати португальський стаж до українського.

Проте, у цьому випадку частина пенсії за страховий стаж, набутий на території Португалії, призначатиметься Португальською стороною, а за страховий стаж, набутий на території України, частина пенсії призначатиметься Українською стороною.

Оскільки питання реалізації Угоди відноситься до компетенції пенсійного фонду України та Міністерства соціальної політики та праці України, для отримання детальної інформації, якою є процедура підготовки та подання документів, а також перелік документів, необхідно звернутися до Управління Пенсійного фонду України по місцю реєстрації громадянина України в Україні.

Згідно з роз’ясненнями Міністерства юстиції України, відповідно до абзацу другого статті 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", пункту 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-У, та пункту 1 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 380), паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу і підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, та дає право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України "Про громадянство
України" громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Тобто, доки особа перебуває у громадянстві України на неї поширюються суверенні права держави і забезпечується захист її прав і законних інтересів як всередині країни, так і за її межами. Громадянство виступає як своєрідний загальний, тривалий, стійкий зв'язок, необмежений територіально-просторовими сферами України, як гарант (необхідна умова) забезпечення особі активної і вирішальної участі в управлінні справами суспільства і держави

Основи правового регулювання договірних відносин у сфері функціонування банківських рахунків викладено у главі 72 Цивільного кодексу України. Сутність договору банківського рахунка полягає у тому, що банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 Цивільного кодексу України).

Основним документом, який регулює процедуру відкриття банківських рахунків, є Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493) (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Тому першим етапом відкриття рахунка є ідентифікація клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені.

Зокрема, підставою для ідентифікації клієнта - громадянина України, який постійно проживає за кордоном, єпаспорт громадянина України для виїзду за кордон. При цьому, ідентифікація клієнта банку, що відкриває рахунок, не є обов'язковою, якщо клієнт вже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (пункти 2.2 та 2.7 Інструкції).

Отже, чинним законодавством України передбачена можливість відкриття банківського рахунку особами, які виїхали на постійне місце проживання за кордоном, під час їх тимчасового перебування на території України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон.