24 серпня Україна святкує 34-ту річницю відновлення своєї незалежності. Третину з цього періоду український народ, як вже не раз було у нашій історії, захищає своє право на життя та європейській вибір від російської агресії.

На цьому ключовому етапі нашої боротьби, після більше ніж 3.5 років повномасшабної агресії для українців надзвичайно важливим є відчуття підтримки з боку наших партнерів. І у цьому контексті мені дійсно приємно відзначити, що Португалія та португальці продовжують демонструвати справжню солідарність з Україною. Про це, зокрема говорять результати нещодавніх опитувань. Так, за даними Eurobarometer, опублікованими навесні цього року, Португалія обійняла перше місце серед країн-членів ЄС за рівнем підтримки майбутнього членства України в ЄС з рекордними 85%. І ми щиро вдячні всім і кожному, починаючи від уряду та закінчуючи громадянами, за такий прояв солідарності з Україною. Як посол, відчуваю цю підтримку кожної хвилини і пишаюся, що в мене є можливість працювати в цій країні серед друзів. Як казав Тімоті Снайдер, солідарність – це форма свободи: це не просто прояв симпатії, це більше про вільний вибір бути поряд у той час, коли промовчати було б простіше. Ніхто не каже, що ми начебто далеко і нас це не стосується – і це дійсно надихає.  
   

Останній розвиток події навколо України, зокрема присутність європейських лідерів разом з Президентом України у Вашингтоні і їхня чітка координація позицій засвідчує розуміння неподільності майбутньої безпеки України та Європи і готовність наших європейських партнерів брати на себе всю повноту відповідальності. Наразі show of unity має стати show of force. І ми вдячні Португалії, що своєю участю у коаліції охочих (Coalition of the willings) вона демонструє готовність розділити цю відповідальність за майбутнє Європи – наще спільне майбутнє. США намагаються тестувати готовність кремля до серйозних переговорів і ми вітаємо ці зусилля, але поки не бачимо такої готовності.

Останнім часом багато експертних дискусій щодо можливих шляхів завершення війни проти України зводилися переважно до територіальних питань. Однак потрібно чітко розуміти, що ця війна для Росії не за території. Про це до речі нещодавно прямо заявив Лавров, який не випадково любить носити на важливі міжнародні зустрічі світшоти з написом СРСР. Він наголосив, що росії ніколи не були потрібні Крим і Донбас. Звичайно, росії була потрібна вся Україна і не тільки. Ставки у цій війні набагато вищі – російська агресія проти України це неоколоніальна війна по своєї природі, що базується на історичному ревізіонізмі. І її мета – повернення до сфер впливу і зміна балансу сил у світі. Таким чином, вимагаючи повне виведення українських військ з Донецької області, яку так звана друга армія світу так й не спромоглася захопити протягом 11 років війни, вони розглядають це не як можливий компроміс у мирному врегулюванні, а як зручний плацдарм для подальшого наступу на дві сусідні області України. Адже це найбільш укріплений район, який не дає росії загрожувати атакою на інші регіони нашої держави.

На кону наразі не тільки території, а й сама концепція суверенітету України, оскільки росія намагається обмежити та контролювати її у 4 вимірах - територія, оборона, вибір зовнішньої політики та наша внутрішня політика. Саме про це йдеться у незмінних російських вимогах про російську мову як другу державну в Україні, російську церкву, фундаментальні обмеження армії, не вступ України до НАТО тощо. Ми можемо обговорювати різні складні рішення, але не поступки нашому суверенітету - це запустило б шлях до знищення України як країни і як нації, чого насправді хоче росія. Це завдало б також нищівного удару по репутації Європи як сили, що може відстояти свої принципи у 21 столітті і бути реальним світовим гравцем.

Щоб запобігти такому негативному розвитку подій наразі ведуться активні дискусії щодо надання Україні сильних, ефективних та справді надійних гарантій безпеки. Ці гарантії мають бути практичними, забезпечувати захист на суші, у небі та на морі та опрацьовуватися за участю США та Європи. Спільна робота Вашингтона та Брусселю над цими гарантіями зміцнює трансатлатичну солідарність. Нам всім – як Україні, так і решті Європи потрібна надійна архітектура безпеки. Ні в кого не має бути сумніву – те, що буде погоджено щодо України, є її невід’ємною складовою. Сильні гарантії дозволять не тільки почуватися безпечнішими всім громадянам ЄС, але й уникнути фінансування майбутніх європейських війн. Саме на це спрямована діяльність Коаліції охочих, включаючи її останні зустрічі 13 та 17 серпня, у яких брала участь й Португалія.

Чергові цинічні пропозиції росії щодо надання гарантій безпеки Україні на базі Ради безпеки ООН, включаючи країну-агресора, є нічим іншим, як бажанням стати на заваді цій роботі. Ключовий орган ООН, який несе основну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки, не зміг запобігти повномасштабній війні у Європі, коли один із її постійних членів є агресором. У Статуті ООН навіть передбачено інструмент для цього - призупинення право голосу держави-агресора, але він не був застосований очевидно, щоб не створювати прецедент на майбутнє. Тож до проведення так довго очікуваного реформування РБ ООН її потенційна роль як гаранта безпеки є скомпрометованою.

На сьогодні немає жодних ознак того, що Росія готується до післявоєнного сценарію. Навпаки, спостерігається передислокація військ і сил у спосіб, що свідчить про підготовку до нових наступальних операцій. У вересні заплановані до проведення російсько-білоруські військові навчання на території Білорусі, попередні з яких завершилися у 2022 році повномасштабним вторгненням рф в Україну. Продовжуються ракетні обстріли українських міст і спроби зруйнувати критичну інфраструктуру. Та і сам факт категоричної відмови від припинення вогню на користь досягнення всеохоплюючої мирної угоди є нічим іншим як спроби затягнути час, створити ілюзію дипломатичного процесу, продовжуючи вбивства та руйнування, з метою уникнути «пекельних» санкцій та наростити військові сили та ресурси. Тож існує тільки один спосіб примусити росію до серйозного діалогу - мирні переговори повинні поєднуватися з належним тиском на кремль.

Мир не є недосяжним, він можливий. І Україна зі свого боку робить і робитиме все можливе для його досягнення. Водночас мир не може бути оплачений свободою – найвищою цінністю, що фактично є релігією українців, за яку вони боролися та вмирали протягом багатьох століть. І навіть зараз попри повномасшабну війну 91% українців ставлять свободу на перше місце серед усіх цінностей, за якої слідують безпека, справедливість та гідність. Але ми також знаємо, що свобода подекуди означає складні рішення та відповідальність. Відповідальність за свою країну та за долю всієї Європи і тут наші партнери можуть повністю на нас розраховувати. Як і ми, сподіваємось, на них.