Портал в режимі тестування та наповнення
  • A-
    A+
  • Людям із порушенням зору
  • Українською
  • Português
УКРАЇНСЬКА ПОРТУГАЛІЯ: СТАРИЙ І НОВИЙ ДИВНИЙ СВІТ
Опубліковано 11 червня 2016 року о 20:27

Журналіст Євген Міхін двічі відвідав країну вічної весни і по вуха закохався в численну українську діаспору та її місцеве оточення.

Є багато статей про відомих українців за кордоном або про українське коріння видатних особистостей. Утім завжди було цікаво, чим займаються за кордоном інші емігранти з Дніпрових схилів?

Адже саме за такою непомітною на перший погляд більшістю у світі складають портрет пересічного українця. Сталоне, Йовович та інші представники шоу-бізнесу, що мають українську кров, в цій картині не основна фарба.

Ніхто в Європі не сприймає румунів як вампірів чи видатних футболістів, але, приміром, в Іспанії, коли хочуть зекономити на СТО, їдуть до румунів. А коли шукають роботу у комунальних службах, то з таємничим виразом обличчя згадують про румунську мафію. Так само неоднозначно сприймають за кордоном і українців.

Торгівля зброєю, торгівля органами, проституція – це не найкращі характеристики, але, на жаль, відомі усьому світові. З іншого боку, працелюбність, дисципліна й хист до мистецтва – це те, за чим нас також упізнають. Ну, і, звісно, Кличко-Шевченко-Майдан.

 

Знай наших

Якщо відкрити будь-яку енциклопедію, дізнаємось, що офіційно емігрувати українці почали ще наприкінці 19 сторіччя. Історики вирізняють чотири хвилі еміграції. Остання відбулась у 1990-х роках. Саме тоді окрім вже знайомих Ізраїлю, Канади, США, дедалі частіше в розмовах потенційних емігрантів лунало екзотичне «Португалія».

Десятиріччями українська діаспора в цій країні була другою за численністю після бразилійської, нещодавно поступившись кабо-вердійцям.

 

 

Інна Огнівець

Надзвичайний і повноважний посол України у Португалії:

Українська громада складає близько 47 тисяч осіб за офіційними даними. Вони мешкають у багатьох містах. В самому Лісабоні живуть близько 10 тисяч.

Португальці добре ставляться до українців, тому що українська спільнота доволі позитивна. І це відзначають навіть у керівництві країни. Зокрема, про це говорив президент Португалії, і президент України дуже задоволений і гордий цим. Прем’єр-міністр Португалії Антоніу Кошта також відзначав працелюбність українців, які дуже багато зробили для того, щоб підвищити добробут країни.

Культурні заходи ми проводимо регулярно, приміром, нещодавно влаштували день української культури у місті Гойш неподалік від Куімбри. Багатьом відомий місцевий університет, один з найстаріших у Європі. У цьому невеличкому містечку ми також провели цікаву акцію – демонстрували фотовиставку про Україну, національні костюми, показали фільм «Зима в огні».

 Мадейра

 

Ми домовились із держсекретарем Міністерства культури Португалії про спільні заходи і плануємо найближчим часом презентувати виставку з державного музею Львова, а також низку інших проектів.

У посла України в Португалії нині складна місія. Фактично пані Інна Огнівець презентує вже нову державу, і з точки зору устрою, і з точки зору цінностей. Якісно змінився і склад українців, що подорожують Португалією чи працюють там. Стало більше не вимушених мандрівників у пошуках грошей, а тих, хто шукає комфорту, знань та розвитку.

 

Населений острів

Нині багато заробітчан 1990-х повернулися на Батьківщину. Замість них приїхали інші українці. За їх рахунок змінилася демографія регіонів Португалії. Приміром, найбільше українських лікарів – на півдні країни, у провінції Алгарве. Вчителі та айтішникі – ближче до Лісабона. Майже всюди є українці-будівельники. Це здебільшого вихідці із Західної України, які тримаються разом і не поспішають інтегруватися у місцеве середовище, сприймаючи його як тимчасове місце заробітку.

 

На архіпелагах Мадейра та Азори наших співвітчизників зовсім небагато. Але хто вони є, і як сприймають Україну, – неймовірно цікаво. Приміром, на Мадейрі, коли розповідаєш про жахливі українські дороги, люди дивуються, адже тамтешні будували саме українці.

За офіційними даними, на острові мешкає близько 500 українців. Багато з них є представниками так званої культурної або інтелектуальної еліти. Є й такі, чиї навички працювати руками високо цінуються місцевими. Є власна Спілка українців Мадейри, яка ретельно відстежує події на Батьківщині, і реагує, не зважаючи на тисячі кілометрів відстані. Та на відміну від сусідніх ревнивих іспанців, португальці ставляться до цього доброзичливо, із розумінням.

 

 

Домінгуш Родрігеш

радник президента, Фуншал, Мадейра:

 

Кожен португалець має чи мав родича, який залишив рідний край і живе за кордоном. Тому наше ставлення до імігрантів дуже толерантне. У нас був великий наплив наприкінці 1990-х та початку 2000-х саме з країн колишнього СРСР. Часом доходило до 3% населення.

Це були люди, які не знали мови, не могли звернутися до лікаря, зняти гроші в банку чи підписати контракт. Але ми зазвичай ставимося до такого з розумінням, не переймаємось. Ми самі у різні часи були мігрантами. Португалія може й не багата країна, але толерантна.

 

Українська спільнота доволі позитивна. Це відзначають навіть у керівництві країни. Зокрема, про це говорив президент Португалії, а президент України був дуже задоволений і гордий цим.

 

Слова сеньора Родрігеша, який отримав першу вищу освіту у 1970-х у Санкт-Петербурзі, це не просто слова чиновника. Він також викладач і людина, яка любить свою землю.

 

 Мадейра

 

Керівництво Фуншалу, столиці Мадейри, взагалі доступне для контактів. Перед мерією – парковка. Недорогі авто 1990-х і початку 2000-х років. Про це у першу чергу розповідають українці на Мадейрі, кажучи, що їх підкупило і вразило найбільше.

Місцеві бюджети тут також приймають, от тільки на відміну від пострадянських країн, мадерьянці дійсно витрачають ці гроші на розвиток острова. Плюс маленької ізольованої території: невідомий вискочка-популіст до влади тут не прийде. Тільки ті, кого знають по справах.

На ізольованому острові немає сенсу щось комусь доводити чи хизуватися – вважатимешся дурнем, який не рахує гроші. Це немодно, ознака поганого виховання, авторитет й повагу тут заслуговують справами.

 

 

Вона прийшла як «Каравела»

 

Одна з таких українських справ – арт-центр «Каравела», який відкрила у Фуншалі українка Оксана Сухоносова. Уособлюючи ідею громадянина світу, маючи кілька вищих освіт і жагу до відкриття нових знань, вона своїм прикладом надихає не тільки українців, але й португальців.

Співробітники «Каравели» – арт-директор Світлана Шапіро та консультант Олександр Семенов – неймовірний творчий тандем, що не дає заспокоїтися творчому життю на острові вічної весни. Цього літа арт-центру виповнюється рік. Португальці його знають як генератора цікавих подій та експозицій. А українці – як такий собі осередок, де можна обмінятися новинами, навчитися новому чи доторкнутися рідної культури.

 

 

Оксана Сухоносова

засновник арт-центру «Каравела», Фуншал, Мадейра:

 

Для цивілізованої людини кордони – доволі умовна перепона. Ми в змозі ще вдома вивчити будь-яку мову, за допомогою інтернету спланувати свою подорож. Світова транспортна інфраструктура дозволяє за кілька днів проїхати півсвіту.

Ідеї накопичування вже відійшли у минуле, важливішим знову став внутрішній розвиток, пізнання. Концепція громадянина світу вже майже реалізована. Я впевнена, що із таким стрімким розвитком технологій і можливостей, так само стрімко розвиватиметься культура і мистецтво.

«Каравелу» ми створювали як арт-центр, який дасть поштовх, з одного боку, розвитку мадерьянської і португальскої культури, а з іншого – українському мистецтву. І врешті решт, стане одним з важливих міжнародних агрегаторів творчого спадку людства.

Зрозуміло, що це не буде просто чи швидко. Але це те, що ми на своєму рівні можемо робити, те, що має значення для нас. Відкриваємо для себе світ і себе світові. За минулий рік ми влаштували кілька десятків проектів і експозицій. Це були і місцеві зірки (приміром, Маркуш Мілевський), що презентують саме мадерьянський стиль, і гості з-за кордону – фотографи зі США та Іспанії, художники з Франції та Німеччини.

 

На Мадейрі, коли розповідаєш про жахливі українські дороги, люди дивуються, адже тамтешні магістралі будували саме українці.

 

Восени ми запланували міжнародну бієнале «Трансформація», до якої запрошуємо митців з усього світу. А зараз у нас гостюють митці з України, чий візит став великою подією для Мадейри.

Саме у ці дні в «Каравелі» працює виставка «Петриківка – душа України» (3-11 червня). Галина Назаренко та Наталя Стасіва-Жарко входять у п’ятірку найкращих майстрів петриківського розпису, внесеного ЮНЕСКО до переліку нематеріальної спадщини людства.

Хоча «Каравелу» створювали як арт-центр «без паспорту», як міжнародний заклад, це не означає цурання власної культури. Нині на «Петриківці» аншлаг, а зацікавити доволі консервативну місцеву аудиторію – непроста робота. Ось вам і оцінка українців і нашого творчого здобутку.

 

 

 

Марія Кріштіна Серпа ді Алмейда

Надзвичайний і повноважний посол Португалії в Україні, Київ:

 

Я б сказала, що існує зв’язок з рідною землею, який можна спостерігати як в Україні, так і в Португалії. Саме тому два народи так добре ладнають між собою. Доказ тому – близкість, яка спостерігалась, коли прибули перші мігранти з України.

Звичайно, є і відмінності, і я вважаю, що вони закладені у вихованні, коріння якого веде ще до часів старої системи. Це має свої переваги і недоліки. Перевага українців в тому, що вони успадкували дисципліну. Недоліки в тому, що український народ злегка войовничий.

Що стосується інтелектуальної сфери – тут Португалія прагне зайняти місце в авангарді поточних культурних рухів. Можливо в цьому і криється причина зацікавленості українців. Але повинна відзначити, що я вже зустрічала в Україні молодь, яка теж хоче просувати культуру, мистецтво.

Існує велика жага до культури з боку молоді. Особливо до авангардизму. І одна з течій, за якою я стежупринаймні у Києві, це вуличне мистецтво.

 

Монако зібрало українських екс-депутатів та олігархів, США – українських айтішників. Мадейра акумулювала чималий пласт українських митців.

 

Пані Марія Кріштіна Серпа ді Алмейда очолює дипломатичну місію в Україні з 2014-го року. Вона стала свідком не тільки внутрішніх змін, але й зовнішнього тиску на країну і реакції на цей тиск. Із розумінням та повагою ставиться до усього навколо.

За її ініціативи і підтримки на стіні будівлі у центрі Києва з’явився портрет Сергія Нігояна роботи португальского художника Алешандре Фарту. Пані посол не тільки частий гість на українських івентах, на кшталт тієї ж Петриківки у Софії Київській, але й часто – звичайна непомітна перехожа на київських вулицях, що вивчає місцеві мову, культуру й побут. Так само, як українці вивчають Португалію сьогодні.

 

 

Діалог на вищому рівні

 

Є ще одна цікава особливість Португалії. Різні міста за кордоном свого часу накопичували певний прошарок українців. Свого часу Монако зібрало українських екс-депутатів та олігархів, США – українських айтішників, іспанська Алтея тривалий час була містом художників з пострадянського простору. Так само нині Мадейра акумулює чималий пласт українських митців. Для одних – це натхнення, для інших – новий дивний світ.

 

 

Людмила Загорна

член Союзу художників України, Рібейра-Брава, Мадейра:

 

Португальці дуже музичні. І це затребувано. По неділях тут гармошка, там мандоліна, там гітара звучить. У мене знайома родина адвокатів, сеньор Антоніо грає, здається, на всьому, діти в нього неймовірно музичні.

 

 

 

Оксана Керекеш

засновниця школи танців, вихователька мадерьянських чемпіонів, Мадейра:

 

Їхня культура – це острів святкувань. Вони обожнюють свята, збираються у різних кутках острова для цього, їм цікава навіть найпростіша музика, концерт на вулиці. Зупиняються і слухають. А ми поспішаємо завжди, у нас все має бути тут, зараз, інакше нервуємось.

Я коли сюди приїхала, була показова ситуація. Після роботи в українському будинку піонерів, де директор наказувала викладачеві бути за 15 хвилин до початку уроку, я запізнювалася на заняття. Хвилин на п’ять. Телефоную, кажу, мовляв, я вже поруч, я поспішаю. А учні кажуть – чого ви хвилюєтесь? Все добре, не нервуйтеся.

Отакі вони, спокійні й лагідні, і не перенапружуються. Добре – то добре, не буде – то не буде. Таке їхнє життя.

 

 

 

Ліна Стеценко

педагог, композитор, художник,

 представник славетної родини музикантів Стеценків, Мадейра:

 

Щодо інтеграції української культури у португальську – це не дуже просто, але я намагаюся. Мої найліпші друзі і мої колеги – це мої учні. Коли я приїхала, їм було цікаво знати все про Україну. Я розповідала, давала слухати твори мого діда. Літургію, наприклад, переписали і дуже були захоплені.Квітослава Цісик також дуже сподобалась.

Я вдома влаштовую такий собі клуб українського мистецтва. Наприклад, розписую писанки, і до мене приходять мої учні, колеги-португали або італійці, або іспанці. Приходять і діти, і доросліНу, різні у нас тут працюють люди. І всі в захопленні! Таким чином вони дізнаються про нашу культуру, розписують зі мною писанки, просять показати книжки.

 

Мадейра

 

Моя знайома приходила до мене додому, навчилася варити борщ, потім для неї борщ став святковоюїжеюстравою на Різдво. Пізніше вона та її мама вирішили відвідати Україну. Це було три роки назад. Ми поїхали разом з ними, моїм сином, з двома португальцями і з українцями.

Саме на Мадейрі я зробила кілька великих творчих відкриттів стосовно себе самої.

Та якщо для одних українських митців Мадейра стала нагодою більше зануритися у творчість, реалізувати те, на що в Україні не було часу, то інші саме тут розкрилися як композитори, письменники чи художники.

 

 

 

Олександр Гончаров

художник, Фуншал, Мадейра:

Я років вісім працював на будівництві тут. І було внутрішнє відчуття, що можу більше. А цей острів, ці люди, вони ніби підштовхують – нумо, реалізуй себе. Тут всі один одному допомагають, і якоїсь миті у голові щось змінюється.

Тож одного вечора прийшов додому і сказав дружині, що шукатиму щось своє, інакше збожеволію. Вона підтримала. Спробував бути перукарем, кухарем і раптом пригадав, що з дитинства люблю малювати. Колись у мене виходило. Купив дешеві пензлик, фарби, почав пригадувати. Приходив після будівництва, вже спав, але ще малював. На вихідних всі на шашлики, а я малюю. Так і почалося. І не закінчується, і цим живу нині.

Скільки б не з’являлося статей про світових зірок з українським корінням, скільки б політичних здобутків не було в України на світовій арені, скільки б не перемагали наші співаки чи спортсмени – це лише невелика частина справи.

Усміхнений водій Руслан з Переяслава, замріяна художниця Світлана Шапіро з Києва, чарівна композиторка Ліна Стеценко зі Львова, викладач Надія Козленко з-під молдовської Тігіни та багато інших «наших». Завдяки їм і таким як вони на Мадейрі знають про Україну більше, аніж у решті країн. Завдяки їм у Португалії не перепитують, де це, і не завалюють штампами про горілку й сало, а ставляться до нашої країни із повагою й зацікавленістю.

Нам, мешканцям континенту, ще вчитися і вчитися у них, португалів і українців, як жити разом, як шукати свою справу, як змінювати світ, починаючи з себе.

Джерело:  CULTPROSTIR.ua 

CULTPROSTIR.ua , Журналіст Євген Міхін

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux