Друга світова війна - 80 років потому: чи вивчені уроки? - Авторська стаття посла України в Португальській Республіці Марини Михайленко для видання Expresso

8 травня Україна та світ вшановують 80-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – наймасштабнішому воєнному конфлікті в історії людства. Ця війна стала найбільш кривавою і жорстокою - у ній взяли участь 80% населення планети, загинуло від 50 до 85 млн людей. За результатами був створений так званий післявоєнний порядок з ООН у центрі, її Статутом і цілою низкою міжнародних документів, спрямованих на запобігання війн і підтримку миру і стабільності. Так світ і Європа прожили десятиліття – прожили їх не без проблем, але уникаючи масштабних трагедій з тисячами жертв і руйнувань, допоки рф не розпочала свою неспровоковану і несправедливу агресію проти України. Тож у День пам’яті за чисельними жертвами WWII доцільно нагадати декілька головних уроків, що людство мало б винести з цієї трагедії.

І перший урок – політика умиротворення агресора ніколи не працює. Ми всі пам’ятаємо слова Прем’єр-міністра Великої Британії Чемберлена – «я привіз вам мир», сказані ним після повернення з Мюнхена у 1938 році, де було укладено ганебну Мюнхенську угоду. Багато хто у тодішній Європі вважав, що віддавши Гітлеру чеські Судети – апетит агресора буде задоволений і це «гарний» спосіб запобігти великій війні на континенті. Гітлер, у свою чергу, оголосив, що це його остання територіальна претензія. Але, як показав подальший розвиток подій, цей акт умиротворення був марним і експансіоністські амбіції тоталітарних держав ніколи не заспокоюються. Тож, повертаючись у сьогодення, всі розмови навколо можливих територіальних поступок з боку України є нічим іншим ніж прямою аналогією тих історичних подій. Жодні поступки з боку України ніколи не задовольнять російський режим. Оскільки ця війна не про території, не про мову, не про людей. Ми маємо справу з неоколоніальної війною за своєю природою, що базується на історичному ревізіонізмі. І цілі цієї агресії є набагато більш амбіційними, ніж 5 українських областей – це демонтаж міжнародного світопорядку, заснованого на правилах, руйнування єдності демократичних країн та повернення світу в епоху імперій та зон впливу.

Урок другий – перемога це завжди спільна справа і відповідальність. Ніхто ніколи в Європі не ставив під сумнів внесок СРСР у перемогу над нацизмом. У той час як радянська та новітня російська пропаганди завжди намагалися приватизувати перемогу та применшити роль інших народів і союзників по антигітлерівський коаліції. Це починалося з визначення самої дати початку війни – 41, а не 39 рік – таким чином намагалися зайвий раз не пригадувати ганебний пакт Молотова-Ріббентропа, яким між СРСР і Німеччиною була поділена Польща. Дуже обмеженою була й інформація у підручниках історії про масштабний тихоокеанський театр військових дій та роль ленд-лізу як важливої форми військово-економічної допомоги з боку США для СРСР у ході Другої світової війни. Після початку повномасштабної агресії рф проти України «дезінформаційна» кампанія історичного ревізіонізму набрала нових обертів. Російське керівництво стверджувало, що найбільших втрат під час WWII зазнала російська радянська республіка і що війна була виграна за рахунок людських і індустріальних ресурсів РФ, що абсолютно не відповідало дійсності. Це була спільна перемога і, зокрема роль України у неї була без перебільшення визначальною. Україна була одним із головних театрів бойових дій, на відміну від РФ її територія була повністю окупована і страждала від жорсткого окупаційного режиму і експлуатації. На роботи до райху було вивезено 2,4 млн людей. За період 1939-1945 років жертви серед цивільного населення становили 5 млн осіб, зокрема нацисти вбили 1.5 млн українських євреїв і 20 тис ромів. Матеріальні втрати України становили 45% від загальних СРСР. Понад 6 мільйонів українців воювало в лавах Червоної Армії, сотні тисяч — у складі рухів опору та армій союзників антигітлерівської коаліції. Тож, жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі у перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися авторитетом переможця у WWII для виправдання агресивної політики у наш час. Сьогодні шляхом інструменталізації історії довкола Другої світової війни у РФ створюється культ перемоги з метою ідеологічної мобілізації своїх громадян і маніпулювання ними для підтримки незаконної агресивної війни проти України. Не випадково однією із заявлених російським керівництвом цілей повномасштабної агресії проти України, що триває вже більше трьох років і вартувала тисячі життів мирних українців, називається так звана «денацифікація», що фактично означає геноцид української нації. Зазначена пропагандистська діяльність рф була засуджена Європейським парламентом в ухваленій ним резолюції 2024/2988 (RSP) від 23 січня 2025 року щодо дезінформації та історичної фальсифікації Росії для виправдання її агресивної війни проти України.

Урок третій – притягнення до відповідальності всіх винних у агресії, покаяння та спокута є невід’ємною частиною унеможливлення повторення таких трагедій як WWII у майбутньому. У випадку з нацисткою Німеччиною це був Нюрнберзький трибунал і довга і кропітка робота всередині країни. У результаті німецьке суспільство спромоглося пройти шлях від придушення пам’яті та замовчування минулого до аналізу злочинів та власної провини, що вважається одним з ключових чинників демократизації країни. Натомість після розпаду СРСР робота з вивчення і усвідомлення радянського тоталітарного режиму з широко розповсюдженими репресіями, голодоморами, практикою депортації цілих народів і русифікацією була дуже швидко згорнута у новітній Росії. Це безумовно є однією з причин численних злочинів російської армії на території України, включаючи масову примусову депортацію дітей. Відтак справедливий і довготривалий мир неможливий без забезпечення повної всеохоплюючої відповідальності всіх причетних. При цьому злочин агресії, який є першопричиною всіх воєнних злочинів, злочинів проти людяності та злочину геноциду, що вчиняються російськими військами проти України та українського народу, має бути покараний. Саме на пошук необхідних правових механізмів зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України була спрямована робота чотирьох десятків держав-учасниць протягом останніх 2 років. Найближчими днями Україна та її міжнародні партнери планують оголосити конкретні рішення щодо створення Спеціального трибуналу.

Таким чином, найважливішим підсумком трагічних подій WWII має бути вміння цінувати мир, захищати його всіма розумними засобами. Ця дата символізує не тріумф переможців, а нагадує про страшну катастрофу і застерігає, що не можливо розв’язувати складні міжнародні проблеми шантажем, ультиматумами, збройною агресією або анексією. Україна висловлює повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнює їхню пам’ять під гаслом «Ніколи знову» і сподівається, що складні уроки Другої світової війни нарешті будуть вивчені.